Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2016 року м. Київ справа № П/800/14/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Рибченка А.О.

суддів: Вербицької О.В.

Карася О.В.

Островича С.Е.

Юрченко В.П.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.,

позивача: ОСОБА_4

представника відповідача: Предоляк Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4

до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання незаконним та скасування рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді попередження, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4; позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України; відповідач), в якій просить визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 3612/дп-15 від 03 грудня 2015 року про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Обґрунтовуючи заявлений позов, ОСОБА_4 наголошує, що при прийнятті названого рішення відповідачем не в повній мірі з'ясовано всі обставини справи та не правильно проаналізовано чинне кримінальне законодавство.

Зокрема, позивач зазначає, що апеляційну скаргу ОСОБА_6, за зверненням якого ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, на ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава від 07 травня 2014 року про продовження запобіжного заходу тримання під вартою колегією суддів Апеляційного суду Полтавської області за його головуванням розглянуто у відповідності до норм чинного кримінального процесуального закону без допущення будь-яких істотних порушень.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити з підстав, наведених у ньому.

Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову. В поданих запереченнях зазначила про правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення як такого, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила такі обставини.

У квітні 2015 року на адресу ВККС України надійшло звернення ОСОБА_6 щодо поведінки суддів Апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

У зверненні ОСОБА_6 зазначив, що прийняте за наслідками апеляційного перегляду ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава від 07 травня 2014 року про продовження запобіжного заходу тримання під вартою рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2014 року в складі головуючого судді: ОСОБА_4, суддів: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 порушує його права, передбачені Конституцією України та кримінально-процесуальним законодавством. При цьому заявник наголосив на тому, що про розгляд 26 травня 2014 року його апеляційної скарги дізнався лише 29 травня 2014 року; апеляційну скаргу розглянуто без його участі, однак в ухвалі суду вказано, що ОСОБА_6 із захисником були присутніми в судовому засіданні; судом порушено строк розгляду апеляційної скарги.

За наслідками вивчення зазначеної дисциплінарної справи, відповідачем прийнято рішення № 3612/дп-15 від 03 грудня 2015 року, яким ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції 2010 року; далі - Закон № 2453-VI), та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності став розгляд 26 травня 2014 року ним як доповідачем та головуючим суддею у судовому засіданні колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області апеляційної скарги ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава від 07 травня 2014 року за відсутності не повідомленого про такий розгляд апелянта та його адвоката, а також зазначення при цьому в постановленій за наслідками апеляційного перегляду ухвалі обставин, які не відповідають дійсності, про те, що під час розгляду вказаного провадження заслухано пояснення ОСОБА_6 та його захисника.

Наведена недостовірна інформація, на переконання ВККС України, до 01 вересня 2015 року створювала видимість дотримання судом апеляційної інстанції вимог закону, процесуальних прав ОСОБА_6 та була припинена лише шляхом виправлення описки ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 01 вересня 2015 року після надходження до відповідача звернення ОСОБА_6 та надіслання 18 серпня 2015 року суддям його копій з пропозицією надати пояснення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28 березня 2015 року, Закон № 2453-VI викладено у новій редакції.

Згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

З Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 випливає, що частину 1 статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як свідчать матеріали справи, дії, що стали підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, вчинено останнім у 2014 році, а відтак у частині підстав дисциплінарної відповідальності, виду дисциплінарного стягнення та строків притягнення застосуванню підлягав Закон № 2453-VI в редакції 2010 року.

В той же час, при виконанні своїх повноважень ВККС України керувалась Законом, чинним на час прийняття рішення, що узгоджується з приписами статті 58 Конституції України та обумовлює безпідставність доводів ОСОБА_4 про прийняття відповідачем оспорюваного рішення неповноважним складом.

Частина перша статті 84 Закону № 2453-VI (в редакції 2010 року) визначає дисциплінарне провадження як процедуру розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 83 Закону № 2453-VI (в редакції 2010 року) суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження у разі істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язаних, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом.

Частиною 1 статті 405 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

Згідно з частиною 4 статті 405 Кримінального процесуального кодексу України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.

За правилами частини 4 статті 199 Кримінального процесуального кодексу України слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до частини 1 статті 193 Кримінального процесуального кодексу України розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті (якщо доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук).

Згідно з частиною 3 статті 135 Кримінального процесуального кодексу України особа, що перебуває під вартою, викликається до суду через адміністрацію місця ув'язнення.

Слід зазначити, що позивачем не подано доказів на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_6 про розгляд його апеляційної скарги 26 травня 2014 року о 09 год. 00 хв., в той час, як за правилами частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В свою чергу, долучений ОСОБА_4 журнал судового засідання від 26 травня 2014 року з огляду на наведені вище приписи Кримінального процесуального кодексу України не може бути визнаний належним доказом повідомлення ОСОБА_6 про розгляд його апеляційної скарги.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За вказаних обставин, у колегії суддів немає підстав піддавати сумніву доводи ОСОБА_6, викладені в направленому на адресу ВККС України зверненні, про те, що його не було повідомлено належним чином про засідання суду апеляційної інстанції, яке відбулось 26 травня 2014 року.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Відкритий характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону № 2453-VI (в редакції 2010 року) кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Зазначені процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава від 07 травня 2014 року про продовження запобіжного заходу тримання під вартою порушені через непоінформованість останнього про дату і час розгляду справи в Апеляційному суді Полтавської області. Допущені позивачем як доповідачем та головуючим у колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_6 порушення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та вимог Закону № 2453-VI (в редакції 2010 року) дають підстави для висновку про об'єктивність рішення ВККС України про притягнення його до дисциплінарної відповідальності за наведених обставин.

І хоча саме собою допущення помилки (описки) при виготовленні повного тексту судового рішення не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, втім за встановлених у даній справі обставин наявна в ухвалі Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2014 року недостовірна інформація щодо участі ОСОБА_6 та його захисника в судовому засіданні до її виправлення 01 вересня 2015 року в порядку статті 379 Кримінального процесуального кодексу України створювала видимість дотримання судом апеляційної інстанції вимог закону та процесуальних прав ОСОБА_6, у зв'язку з чим доводи відповідача про триваючий характер розглядуваного правопорушення є обґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні заявленого ОСОБА_4 адміністративного позову.

Керуючись статтями 122, 159 - 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді попередження відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Вербицька О.В.

Карась О.В.

Острович С.Е.

Юрченко В.П.